Історія Товариства Лева
Упорядкував Валентин Стецюк
Епілог
Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 10

Статистика

Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0

Форма входу

Друзі сайту

Інші друзі (рос.)

Статистика

Альтернативна лінгвістика

Цікавинки Дністра
  • Експедиція "Дністер-88"
  • Екологія Дністра та Дністровської долини
  • Печерний храм в селі Стінка
  • Природа Дністровського краю
  • Коропець
  • Замок Чарторийських
  • Червоногород

  • Приветствую Вас, Гість · RSS 19.11.2017, 13:12

    Епілог



                В Товариство Лева йшла найбільш енергійна, найбільш обдарована львівська молодь, але мотивація до вступу в нього була різна. Воно було школою, комусь навіть «університетом» перед початком трудової чи політичної діяльності. Багато з його колишніх членів, дійсно, можуть похвалитися своїми успіхами в житті, для них Товариство було стартовим майданчиком для подальшої кар’єри, але не всі з них зберегли про Товариство добру пам'ять, а дехто навіть і відцурався від нього. Прагматизм таких людей може бути не до вподоби романтикам, які бескористо працювали заради високих ідеалів, не замислюючись на своєю власною перспективою. Оглядаючись тепер назад і тверезо оцінюючи діяльність Товариства Лева можна знайти в ній певні недоліки і негативні моменти, внаслідок чого воно втратило ту високу позицію, яку займало в суспільному житті у перші роки свого існування. Хоча переважна частина колишніх левенят з приємністю згадує романтичні часи свої молодості, в деяких спогадах більшій чи меншій мірі критична думка присутня. Ось наприклад думка Юрка Волощака: "На жаль, Товариство Лева, як і всяке чисте і світле починання, притягнуло і пристосуванців, дехто з яких вмостився у прибуткові і обивательські бізнесові і політичні крісла, стягнувши чисто матеріальні дивіденди з самовідданої праці молоді у царині духа". Не кожен може наважитись на таку відверту оцінку, але у небажанні ділитися своїми спогадами деяких колишніх членів Товариства, з чим стикнувся автор при зборі матеріалу, можна припускати, що така думка не поодинока. Кожен читач може зробити власну оцінку на підставі прочитаного вище, а також тих спогадів з оціночними думкми, які подаються нижче.

               Згадує Марія Шунь, літератор, Нью-Йорк:

               НАВІГАЦІЯ СИМВОЛАМИ АБО ГАВИ-НАВИ ВІД ТОВАРИСТВА ЛЕВА...

                Коли я згадую тепер свою участь у початках товариства Лева, то завжди усміхаюся. Бо є на те багато причин. І веселих, і не дуже. Але все-одно краще усміхатися, бо ми тоді всі були молодими, стрункішими, і щось хотіли радикально змінювати у закостенілому, (і вже відчувалося у повітрі) близькому до пост-радянського, світі...Правда, ми не знали, як втілювати у життя ці зміни, готового лекала-викрійки не було. Але свою гарячу енергію-перетурбацію ми таки виладували – у прибиранні території Львова, Личаківського кладовища, у відродженні Гаварецької кераміки тощо... Оте “тощо” мене трохи бентежить, дещо по-казенному звучить, могло бути і по-іншому, але...ми були молоді і без досвіду, нас легко направили в інше русло... Та ні, не русло, на русло якраз нас і не направили, маю на увазі, на відновлення чистого русла Полтви у Львові ( визволення річки з під ляди столітньої каналізації), до цього в нас на той час голова не дійшла. Ми дозволили собі піти протилежним шляхом – тобто втілити у життя (відчуваєте який абсурд абсурдорум!), бо втілити у життя означає щось оживити, відродити, народити, зрештою)), відновлення Личаківського цвинтару. Очищати занедбані могили. Звучить благородно.
                Як нині згадую, мені виділили якусь ділянку зі суцільно австрійськими та польськими могилами, та я й працювала. Аж тут прийшов-долучився до нас Орест Шейка із Комсомолу, майбутній наш голова Товариства Лева. Поглянув і на мою роботу. Щось у його погляді було таке майже веселе чи насмішкувате, чи то просто день був таким погожим, не знаю, але цей пронизуючий сміхотливий погляд я все ще тримаю на споді душі, щось мене довго мучило від того погляду, наче він все і про мене, і про всіх знає на пам’ять. Після того погляду я чомусь засмикалася, а чому я, властиво, маю прибирати чужинецькі могили? Тих, котрі у житті, може, ставилися до моїх предків як до хробаків останніх...
                Йшла, ніби-то, на цвинтар прибирати могили видних українців...Видних українців на всіх не вистарчило, тому нас долучали до інтернаціоналу. Я розумію, що на кладовищі всім все по цимбалах, але...давні незаплачені рахунки, давній абак, ВСЕ ЩЕ ТИКАЄ У МОЇЙ ДУШІ, як попіл Клааса...Напевно, Орест Шейка був просто зрілішим на той час, аніж скромне дівчисько, я. Тому й усміхався...
                В тому ж часі ми заходилися відроджувати чорно-димлену кераміку із Гавареччини. Теж звучить супер-благородно. І відродили таки. Хоча впевнена, що й окрім Гавареччини, якби попорпатися у розділі культури “Загублено чи Втрачено”, було би що знайти, аби прикластися молодій енергії. Але тут важливий сам топонімний символ “Гава-реччина”. Із “гавами-навами” завжди пов’язували щось потойбічне чи невидиме. Якісь розсіяні сутності вгорі. Так само і з реальними живими собаками, які вміють бачити невидимі для людей явища. “Реччина”, тобто “ректи” – слова, мова людини. Якщо відмежувати себе від суто топоніміки, а взяти це слово лиш як звучання, то зміст його дещо містично-веселий...гаварецький. Теж символічно, що саме Гавришкевич став згодом директором Личаківського кладовища. Не в образу йому сказано, просто до слова прийшлося. Символи притягують одні одних, одне мемантичне поле тягнеться до того, що подібно звучить, хоч і може бути цілком іншим на зміст.
                Ми абсолютно забули у Львові в тому часі за річку Полтву, а ріка завжди у всіх культурах світу була символом мови, і саме полтавський варіант української літературної мови зв’язав докупи дві розполовинені України, врятувавши Галичину від ополячення. Ми просто не знали, що вода – це найтонший провідний зв’язок (найпотужніший супер-мобільник по-нашому) між людьми, захисний щит людини від хворіб та виродження.
                Ми обминули ріку, почали відродження від Личаківського цвинтаря і від Гавареччини... Чорно-димлені черепки стали важливішими від живої води, недарма шовіністи презирливо називали і далі називають львів’ян шахтарями – через тунель-шахту Полтви... І що від гарних львівських панянок завжди потом смердить, бо вода на той час була по 3 години в день, з 6-ї до 9-ї ранку і 6-ї до 9-ї вечора. Попробуй, злови її!
                Ось такі то гави-нави від львівського т-ва Лева.
                Але я пишу ці рядки не з метою дошкулити комусь із членів т-ва чи Оресту Шейці, я сама в тому часі була не іншою і не могла світ розуміти так, як я зараз його бачу – через багаторічний досвід проживання на Заході. Як ретельно тут ставляться до очищення всього живого, в першу чергу, - води, лісів, урочищ, гір.
                Нам у Львові ще довго доведеться йти-простувати до нової екологічної свідомості, аби вижити і зберегтися у світі як повноцінна нація зі свою мовою, а не як придаток до Великої Польщі чи Великої Румунії, не говорячи про ще Більшого північного сусіда. До того, аби перепросити підневільну ріку. Бо кому тяжко, на тому ще більше паразитують і луплять шкіру... Жалю у світі ніхто ні до кого не має, тим паче сильніші та унітарніші сусіди. Єдине, що може об’єднати поголовно всіх українців, незалежно від кордонів, це захист і відновлення плюндрованої Природи. І Полтва як ніяка ріка у світі, бо найбільш упосліджена, в першу чергу заслуговує на те, аби стати об’єднальним чинником для Києва, Полтави, Донецька і Львова. А Товариство Лева у моєму житті, звичайно, асоціюється із молодіжними зібраннями, добре, що ми були, не дивлячись ні на що! - багато радощів, фольклорних витівок, я дуже щаслива, що ми змогли відтворити немало народних календарних ритуалів-обрядів, люди себе знаходили, знайомилися між собою, дехто себе втілив на ремісничому поприщі, хтось пішов навіть у велику політику – через мітинги та протести владі – аж до Верховної Ради на депутатські хліби. Орест Шейка свою підприємницьку жилку зреалізував через утворення відомого арт-салону “ГерДан”.
                Ну а я пішла у світ дорослішати, і як поет, і як просто мисляча людина.

                Товариство Лева не мало жодної матеріальної бази, і тому не могло брати на себе вирішення чисто утилітарних проблем, та і сам вибір піоритетів діяльності диктується насущними проблемами суспільства. Тоді всі мали надію, що в незалежній Україні усі проблеми життя-буття будуть успішно вирішені. Навіть прогнози економістів були оптимістичними. Але прогнози збуваються рідко. Незалежність несе за собою і відповідальність і потребує певного стану громадянської свідомості, а існування у фактичній колоніальній залежності від Москви не сприяло формуванню у людей високих моральних якостей. Економісти на цю особлість увагу не звернули.
                Тим не менше, коли в умовах Радянського Союзу можна було дістати необхідну матеріальну підтримку, Товариство Лева використовувало цю можливість і брало участь в акціях в проектах, метою яких було вирішення проблем, які серйозно турбували тодішнє суспільство. Після Чорнобильської катастрофи люди були настільки стурбовані станом навколишнього середовища, що владні структури мисули проводити заходи екологічного спрямування. Одним із таких заходів була організація великої експедиції "Дністер", на яку впродовж двох років виділялися досить великі гроші через львівське відділення Українського товариства охорони природи, яким тоді керував Петро Халаїм. Проект виявився настільки вдалим, що Товариство Лева ще кілька років знаходило гроші для продовження його діяльності. Про успішність роботи експедиції говорить той факт, що на її основі був створений українсько-німецький проект з вивчення трансформаційних проблем Дністра. Проект працював з невеликими перервами впродовж десяти років і результатом його роботи була колективна монографія з конкретними рекомендаціями про ведення природощадливо господарювання в басейні Дністра. Експедиція існує до теперішнього часу і в умовах самофінансування продовжує моніторинг екологічного стану Дністра та його берегів. Результати її роботи зафіксовані в кількох машинописних звітах та у трьох колективних монографіях, одна з яких, розміщена в Інтернеті, користується великою популярністю людей, котрі займаються екологічними проблемами Дністра.
               Згадує Лариса Подоляк:
               Причетність до Товариства була як пароль, як чарівний ключик до багатьох справ і сердець. Назавжди лишилося сприйняття тих, кого заледве знала (і вже точно багато хто з них не ідентифікував би мене), почуття як до дуже рідних людей. Багато років згодом натрапила у «Дзеркалі тижня» на статтю про яблуневий сад Ярослава Кардаша. Дивно було дізнатися, що він, виявляється, видатний діяч українського фермерського руху. Кілька разів перечитувала про нього – та Оксану – вчительку співів чи музики, які поїхали, здається, десь під Звенигород, мали велике господарство і купу дітей. Їхні стосунки якраз складалися на Товаристві, Ярослав точно, а здається й Оксана розлучалися через це з попередніми сім’ями.
                Радісно знаходила в тому ж «Дзеркалі» авторів -- Андрія Квятковського, Володю Павліва. Не чужим здавався Сашко Кривенко, хоч «Поступ» я тільки, як і всі інші, читала (ще й досі тримаю в шухляді один випуск – на жовтому папері, А4 формату). «О!» -- часто вголос вигукувала і хотілося рвонутися назустріч, коли на київському політичному небосхилі «зійшли» Ігор Гринів, Ігор Коліушко, коли десь у ЗЗМІ бачила Ігоря Марківа чи Левка Захарчишина. «Та він же танцював у ніч на Андрія!», --вперше подумалося про «екранного» Тараса Стецьківа. А якось у відрядженні в Києві «рвонуло» до знайомого обличчя – ми їхали ескалаторами в метро у протилежних напрямках: «Славчик!». Нічого конкретного з цієї людиною не асоціювалося, жодної згадки, просто абсолютна впевненість – саме Товариство, і саме Славчик, ніяк інакше…


               Свідчить Петро Рибчук:
               Перегортаючи сторінки свого життя, деколи міркуєш, на якому етапі зустрілося тобі найбільше цікавих і гарних людей. Для мене - часи Товариства Лева поза конкуренцією. Це був щирий і дружній колектив, що працював не заради слави, посад чи регалій, а заради збереження українськості.
                Вже майже двадцять п'ять років минуло з часу піку активності Товариства Лева, але образи "левенят" відкликаються з пам'яті дуже чітко. Марія Процев'ят, Валентин Стецюк, брати Дідули, сестри Тимчишин, Орест Шейка, Ярина Коваль, Юрко Волощак, Юрко Винничук, Наталка Мірченко, Ігор Гавришкевич, Богдан Огородник-Русин, Мар'яна Гиба, Василь Качмар, Дзвінка Калинець, Левко Захарчишин, Ярослав Кардаш, Андрій Квятковський, Мирослав Решетило, Гриць і Роксоляна Козії, родина Кшиків, Ярослав Фішер, сестри Горбачевські... Без перебільшення, перераховування цих імен та прізвищ для мене звучить як поезія. За кожним - яскравий образ, теплий спомин.
                Товариство Лева залишило по собі дуже серйозний спадок. У Товаристві вперше випробували себе як політики чотири депутати Верховної Ради. Велика кількість художників черпали натхнення у культурницьких акціях "лев'ят". Відродження українських обжинкових обрядів, робота по збереженню Личаківського цвинтаря, експедиції по Дністру... Усіх починів не перерахувати, їх було сотні. І головне учасники Товариства працювали, діяли, а не скаржилися на невдачні обставини чи поганого сусіда.

                Сам факт присутності чотирьох депутатів у Верховній Ради з числа членів Товаприства свідчить, що в принципі на його основі могла вирости впливова в Україні політична сила, але молоді люди з Товариства, які мали хист до політики цього не розуміли і спішили реалізувати себе в інших структурах, де вони потрапляли в систему інших цінностей та іншої парадігми поведінки. Це був уже новий період в політичному житті Львова. Почали набувати силу різні партії і неформальні організації, такі, як наприклад, «Студентське братство» багато членів Товариства, якшо не переходили туди, то центр ваги своєї діяльності переносили в нові об’єднання.
                Відіграло Товариство Лева і свою роль у становленні демократичної преси в Україні, імена і трагічні долі членів Товариства Георгія Гонгадзе і Олександра Кривенка говорять самі за себе. Але вносять і надалі у цю справу свій скромний внесок журналісти і видавці Роман Гера, Олена Гижа, Василь Гутковський, Андрій Квятковський, Володимир Павлів, Володимир Панкеєв, Олесь Пограничний та дехто інший. Не можна не згадати і політологів Товариства – Ігоря Коліушко, Ігоря Маркова, присутність яких в політичному життя України тепер досить помітна.
                Невелика група молодих людей з різним успіхом шукала щастя в підприємницькій діяльності, але в умовах Львова можливості для цього на відміну від інших регіонів були несприятливі. В результаті креативний потенціал Львова, а з тим і національно заангажованої України залишився нереалізованим. Можна говорити, що Україна таким чином втратила свій шанс, що стає зрозумілим, коли ведучі позиції в країні зайняли люди в основі світогляду яких лежать чисто матеріальні ціності і сумнівні методи в досягненні успіху у житті.
                Товариство існує і тепер і проводить дуже корисну діяльність. Міжнародний авторитет Товариства відбився в довірі грати основну роль в організації великої міжнародної конференції «За вашу і нашу свободу! За наше спільне майбутнє!», які відбулася у Львові 25-27 жовтня 2009 р. і яку вітали Президент Чеської республіки Вацлав Гавел і Радник Президента США Збігнєв Бжезинський. В її роботі взяли учась колошній Голова Верховної Ради Республіки Білорусь Станіслав Шушкевич, колишній Голова Верховної Ради Литви, один із засновників «Саюдісу» Вітаутас Ландсбергіс, член Європарламенту, колишній Міністр Закордонних Справ Польщі Павел Коваль і багато інших, відомих у світі гостей з Білорусі, Литви, Латвії, Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини, Грузії, Молдови, Румунії, Азербайджану та інших країн світу. Україну на вищому рівні представляли Іван Драч, Тарас Стецьків, Мирослав Маринович, Ігор Коліушко. Роботу конференції освітлювали провідні журналісти України.


               В Президії Конференції. Від ліва: Орест Шейка, Вітаутас Ландсбергіс, Іван Драч, Станіслав Шушкевич.
    Фото Андрія Кирчіва

                Підсумком роботи конференції були Рекомендації по десяти напрямках роботи:
               1. Управління, верховенство права,боротьба з корупцією.
                2. Мадії та комунікації.
                3. Культура та релігія
                4. Проблеми безпеки
                5. Вибори та виборчі кампанії
                6. Права Людини
                7. «Мозкові центри» та трансформація суспільства
                8. Історична пам'ять, громадянська свідомість, освіта та ідентифікація
                9. Економіка, соціальний розвиток та добробут
                10. Росія та Центрально-Східна Європа – у пошуках спільного євроатлантичного бачення.
                Матеріали роботи конференції були опубліковані.



               В кулуарах Конференції. Від ліва: Віце-Президент Національного Фонду Підтримки Демократії Надія Дюк, теперішній Голова Товариства Лева Андрій Нечипорук, перший Голова Товариства Лева Орест Шейка
    Фото Андрія Кирчіва

                Третього листопада 2012 року Товариство Лева зібралося в актовому залу Українського католицького університету, щоб відсвяткувати свій 25-літній ювілей. Умовна назва заходу звучала як "Заборонена конференція Товариства Лева" в пам'ять про події жовтня 1988 року. Конференція мала такий порядок денний:
                1. Відкриття. Вшанування членів Товариства Лева, які вже відійшли в інший світ хвилиною мовчання – Орест Шейка.
               2. Товариство Лева з історичної точки зору – проф.. Ярослав Грицак.
                3. Як все починалося. ДО витоків Товариства – Орест Шейка.
                4. Від гаварецького глечика до формування львівської громади – Мирослав Решетило.
                5. Проекти Товариства Лева – Валентин Стецюк.
                6. Хори Товариства Лева – Оксана Кардаш
                7. Історичний театр Товариства Лева – Ігор Марков.
                8. Газета "Поступ" та інші видання Товариства Лева – Ярослав Рибак.
                9. Перші вільні вибори - Тарас Стецьків.
                10. Спочатку було .. Товариство - Лев Захарчишин.
                11. Ростислав Братунь і Товариство Лева – Наталя Братунь
                12. Національна символіка і Товариство Лева – Андрій Гречило.
                Оцінка діяльності Товариства Лева за 25 років була дана у виступі першого Голови Товариства Ореста Шейки:

               Шановне Товариство!
                Сьогодні таке звернення звучить та сприймається буденно. Але 25 років тому один з ідеологів Львівського міському КПРС після першого доброчинного концерту ,організованого Товариством Лева у Палаці культури ім.. Юрія Гагаріна назвав звертання "вельмишановне Товариство" заграванням з публікою, а вислів "Дай Боже" вважався пропагандою релігії за межами церкви.
                Пройшло 25 років. Здається так мало і так багато. Просто тоді більшість з нас були зовсім молоді студенти, науковці, художники, літератори, архітектори, журналісти, інженери та вчителі. Але як не просто було жити в Радянському Союзі з боязню щось сказати, прочитати, намалювати, заспівати, та навіть лише почути з того, що хтось міг охарактеризувати як несумісне з марксистсько-ленінською ідеологією.
                У 1987 році з'явися перший подих ще далеко не свободи, який з волі Божої захопив нас, як і патріотів Латвії, Литви, Білорусії, Вірменії та й самої Росії. І ми спробували розширити межі можливого своїми руками, прагненням та діями, пригорнувшись до традицій народу, захоплюючись працею гончарів, слухаючи поезію Антонича та Симоненка, пізнаючи заборонену історію, співаю чи ще вчора недозволених пісень, організовуючи перші вертепи, гаївки, обжинки, впорядковуючи могили відомих та невідомих львів'ян на Личаківському цвинтарі, організовуючи зелені толоки та екологічну експедицію "Дністер".
                Михайло Горинь звернувся до своїх побратимів-дисидентів: "Не заважайте дітям бавитись. Вони знають, що роблять". Зі щирістю та чесністю молодих українців наближали свідомо чи несвідомо омріяну поколіннями суверенну Українську державу. 24 роки тому повинна була відбутися звітно-виборча конференція Товариства Лева. Але рішенням керівництва Львівського міськкому та обкому КПРС конференція була заборонена. Як мені стало відомо три роки тому зі слів Голови Українського фонду культури, відомого поета та громадського діяча Бориса Олійника, вказівка про заборону конференції Товариства Лева була дана особисто секретарем ЦК КПРС з ідеологічних питань Єгором Лігачовим.
                У1991 році Україна здобула незалежність. Чи можна будо думати, на на 21-му році незалежної Української держави залишиться проблемою розвитку та поширення державної української мови, фальшування української історії, приниження української культури та гідності українського народу.
                Тому сьогоднішню конференцію Товариства Лева через 25 років після його створення ми назвали "Забороненою конференцією". Можливо, розповівши про те, що ми не розповіли 24 роки тому, вдасться не лише представити одну зі сторінок несправедливо призабутої історії, але і відчути з позиції часу, досвіду усвідомлення власного чину й дати натхнення до зважених і послідовних дій, а не голосиі фраз тим, кому зараз стільки років, як нам було в 1987, 88, 89 роках.

    Copyright MyCorp © 2017
    Конструктор сайтів - uCoz