Історія Товариства Лева
Упорядкував Валентин Стецюк
Історія Товариства Лева. Передмова.
Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 12

Статистика

Онлайн усього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0

Форма входу

Друзі сайту

Інші друзі (рос.)

Статистика

Альтернативна лінгвістика

Цікавинки Дністра
  • Експедиція "Дністер-88"
  • Екологія Дністра та Дністровської долини
  • Печерний храм в селі Стінка
  • Природа Дністровського краю
  • Коропець
  • Замок Чарторийських
  • Червоногород

  • Приветствую Вас, Гість · RSS 19.03.2024, 12:45

    Передмова


    З неба зірвем грона зірок,
    Ми присягали Леву!

    (З гімну Товариства Лева)


               Від упорядника: Усі проблеми України в теперішньому часі вирішуються у сфері моралі. Звичайно, в політиці питання моралі умовне, але в самому суспільстві якісь її еталони мають бути. Одним з таких еталонів була діяльність львівського Товариства Лева. Скептиків прошу заспокоїтись - були і на совісті Товариства певні темні плями, але якщо хтось знає інституції, гідні бути достойними більшої уваги в цьому сенсі, то нехай опише і їхню діяльність. Чим більше буде таких прикладів, тим ліпше для держави. Однак у нас ентузіасти виховання національної гідності здебільшого посилаються на історичні міфи, які мало впливають на сучасну масову свідомість. Я ж описую те, що знаю, бо бачив на власні очі відносно недавно.


               В рік 25-ліття Товариства Лева з огляду на розвиток політичних подій в Україні за останні 20 років, переповнених, м’яко кажучи, низкою невдач національно-демократичних сил, виникає обґрунтоване питання, в чому ж була загадка успіху цієї однієї з перших в Радянському Союзі неформальних організацій, діяльність якої була на той час прикладом суспільної активності, творчого ентузіазму і навіть ефективного політичного перформенсу? Розумна політика балансування на межі можливого, яку проводило керівництво Товариства Лева, була єдино ефективною в умовах тоталітарної держави. В той час над цим питанням ніхто не замислювався, здавалося само собою зрозумілим, що люди в умовах навіть обмежених політичних свобод при бажанні можуть зробити великі зрушення у суспільстві.

               Умови для створення демократичних самодіяльних організацій подібних до Товариства лева (ТЛ) були відкриті „перестройкою“ Горбачова в 1985 році. Однак реально вони візріли лише в 1987 році, коли задекларована „гласність“ поступово привела до відкритого висловлювання критичних думок щодо політичного устрою тодішньої тоталітарної держави, її економічного укладу, пануючої ідеології тощо. Перед вели на той час окремі центральні московські видання, публікації в яких подавали приклад більш розкутого мислення і викликали щире захоплення сміливими і „крамольними“ думками. Партія намагалаcя такий розвиток подій тримати під своїм контролем, бо, розуміючи необхідність певних перемін, не хотіла втрачати владу зі своїх рук. Однак іронія була в тому, що, коли обережно критикувалися окремі сторони суспільного-економічного життя, розкривалися деякі недоліки соціалістичного ладу, ставилися гострі питання розвитку національних культур, на думці майже завжди малося значно більше. Хтось мріяв про багатопартійну систему при соціалізмі, хтось вважав соціалістичну ідею облудною взагалі, хтось вважав тодішню гігантську імперію нежиттєздатною, а дехто в своїх думках мав остаточною метою всіх перетворень здобуття незалежності для усіх поневолених Росією народів. В такій ситуації висловлювання ставали щораз сміливішими, процес розвивався невідворотньо – до втрати безоглядного контролю партії над суспільними процесами.

               Згадує Оксана Бойко:
               Чорнобиль в певному сенсі став каталізатором різних подій, про які спочатку гaзети не писали. Люди відважніше висловлювали думки і хотіли бути почутими у ширшому колі. Тaким ширшим колом стала кавярня «Нектар» на Саксаганського, куди ми регулярно нaвідувaлися вже від 1985 року. Потреба в обміні думками літала в повітрі, тому в «Нектарі» завжди було бaгaтолюдно. Туди приходили різні люди: художники, письменники, музиканти, реставратори, інженери, викладачі та ін. Володимир Лобода називав ці зібрання «Клубом». Постійним відвідувачем «Клубу» був Ярко Гнатів. Здавалося, що він днював і ночував в «Нектарі», через що його називали «пан Нектарський». В «Нектарі» зароджувалися та кристалізувалися ідеї, звідти все й починалося. Туди приходили учaсники мaйбутної групи “Євшaн-зілля”, приносили нові ідеї, пропонувaли учaсть спочатку у якихось безневинних aкціях. Однією з тaких акцій, ще малочисельних, було відвідaння могили Богдaнa-Ігоря Aнтоничa. Пaм’ятaю, як після цвинтаря ми вертaлися додому, обговорюючи концепцію aльмaнaху „Євшaн-зілля”, a потім вже цю розмову продовжили в нaшому помешкaнні, бо у нaс можнa було зібрaтися без перешкод і без стрaху бути підслухaними. В кінці 1987 року вийшов перший випуск aльмaнaху. Були розповсюджені aнотaції до нього, які приносили Кaлинці тa інші євшaнівці.

               Коли партія дозволила створення якихось самодіяльних організацій, то малося на увазі обмежити сферу їх дяільності благоустроєм міст, охороною природи та історичних пам’яток, вивченням староданвніх народних звичаїв тощо. Для того, щоб тримати подібні організації під контролем і не допустити розширення сфери їх діяльності, дозволялось створювати їх звичайно з ініціативи комсомолу і при комсомольських організаціях. В умовах Західної України для партії це була фатальна помилка – серед комсомольських функціонерів міського і навіть обласного масштабу було немало в більшім або меншім ступеню національно свідомих молодих людей, вихованих в своїх родинах у національному дусі, в повазі не тільки до народних традицій, але і у пошані до національно-визвольних змагань своїх батьків і дідів. Серед них було багато таких, котрі в серці мали ідею української державності, хотіли незалежної держави і мріяли при нагоді прилучитися до боротьби за неї. Інструмент, який використовувало Товариство Лева, не був його винаходом, він був випробуваний і ефективність його була доведена з часів першого національного відродження в Галичині ще у 19-му столітті:

               Товариство Лева, прагнучи через відродження народних традицій спричинитися до консолідації громади Львова довкола вартостей, здатних конкурувати з совєтськими, по суті, йшло слідами українських культурних діячів зламу ХІХ-ХХ століть та "Просвіти" міжвоєнного періоду (Гнатюк Оля. 2005. Прощання з Імперією. Українські дискусії про ідентичність. Киів. Стор. 120)

               Однак треба мати на увазі також, що в нових умовах проявили себе одвічно притаманні молодості протест проти буденності життя, прагнення чогось нового, якоїсь особистої свободи, розкутості, визволення від опіки старших навіть без усвідомлення можливих політичних наслідків тої ризикованої гри, в яку вони вступали лише від надміру енергії і бажання жити цікавим, насиченим житям. З другого боку, для молодих людей, які шукали свою долю, що цілком природно, Товариство Лева давало можливість знайти її не будь-де, а саме в середовищі однодумців. Ці настрої львівської молоді добре виразила у своїх спогадах Марта Шевченко.

               Згадує Марта Шевченко:
               Від січня 1988 року дід став зустрічати мене словами: „Ну що, сухарів уже насушила?” А я хихотіла у відповідь. Двадцяте століття відбилось на біографії мого діда Юрка Шевченка усіма барвами, тому був дуже чутливий до всього політичного. А Товариство Лева пахло політикою! Я ж хихотіла: яка політика?! Які історичні злами?! Я просто дівую! Це був час, як то кажуть, пошуку власної ідентичності. І ми робили те, що бажала душа. Ми шукали свободи. Ні, не свободи громадянської чи там ще якоїсь, ми просто хотіли вирватись з-під батьківського крила. Ми не морочили собі голову боятись чи не боятись, нам просто подобалось поєднання кольорів – це ж так красиво: блакитні джинси і жовта футболка. Всі оці пєрєстоєчні процеси відбувались паралельно з процесами в наших доростаючих організмах, тому Товариство Лева увійшло в моє життя тихо і природно.

               В наш час галицькі інтелектуали прикладають чимало зусиль щоб довести «європейськість» Західної України. Тоді над цим питанням у Львові ніхто не замислювався, суспільно активний елемент просто діяв за певною парадіґмою, ґрунтованою на особливостях європейської ментальності і закріпленою на рівні підсвідомості. Що це не голослівне твердження, говорить книга американського історика Педріка Кені «Карнавал революції», в якій він звертає увагу на подібність у розвитку революційних подій в кінці 80-х років на теренах країн Центральної Європи – Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Словенії, Східної Німеччини, до яких він долучає і Західну Україну. Ця подібність проявлялася в першу чергу своєю миролюбністю:

               І це була передусім ненасильницька революція. Її рухали не ідеологічна лють чи утопічні ідеї, а відмова сприймати правила комуністичних режимів і відкидання офіційної ідеології (Педрік Кені. 2006. Карнавал революції. Центральна Європа 1989 року. Київ. Критика. Стор. 12.)

               Педрік Кені присвячує діяльності Товариства Лева чимало сторінок у своїй книзі, промовчуючи про події в інших містах України, хоча і в Києві, і в Харкові, і в Одесі зростання суспільної активності було помітне, але вона довго не могла вийти на органічний для них шлях. Напевно, його просто не було доти, поки настрої у суспільстві не дійшли до точки кипіння, а влада не продемонструвала свою повну неспроможність підтримувати покору населення репресивними методами. У Львові ж, як і у Варшаві, Празі, Любляні та інших містах Центральної Європи силові структури просто розгубилися перед несподіваною для них карнавальністю. Наприклад, у Вроцлаві у переддень Великого Посту був організований робітничий карнавал, взяти участь в якому людей закликали такими словами:

               Затьмаримо Лас-Вегас, вбирайтеся на вечірку. Цього разу міліція нас не чіпатиме. Ми скажемо магічне слово, й вони зникнуть, або приєднаються до карнавалу (Педрік Кені. Вказана праця, стор. 12.)

               Карнавальністю були сповнені організовані Товариством Лева різдвяні вертепи і масові гаївки на Великдень. Оскільки в радянські часи ці народні дійства були заборонені владою, то вільне їх виконання сприймалося людьми як ознака довго очікуваної свободи, настання зовсім нових часів. Дарма, що для атеїстичної влади така поступка здавалася мізерною, для релігійних галичан вона стояла на такому самому рівні, як і інші людські права. Отож, якщо можна було без страху репресій взяти участь у великодніх гаївках, то чому не можна піти на неофіційний мітинг. Так пробуджувалася політична активність мас без насильництва і злості.
               Однак говорити, що Товариство, обирало тактику політичної боротьби лишень на основі особливостей європейської ментальності було би переоцінкою підсвідомих чинників у формуванні парадигм поведінки його членів. Розвиток політичних подій у наших найближчих європейських сусідів впливав не тільки на обирання методів політичної боротьби у Львові, але і мав велике значення у психологічному плані, про що свідчать слова Тараса Стецьківа:

               Я належу до покоління, яке прийшло в політику в кінці 80-х років. Мав честь бути одним із засновників Товариства Лева, яке, згодом, разом з Товариством української мови, Студентським братством та Народним Рухом України, який акумулював всю енергію у боротьбі на незалежність, було тією великою силою, що об'єднала довкола себе людей.
               Важко переоцінити вплив, який на нас наприкінці 80-х мала польська ‘Солідарність’, насамперед у морально-психологічному плані. Це був переможний рух, який розхитав комуністичний режим. (Стецьків Тарас. Виступ на пленарному засіданні міжнародної конференції «За нашу і вашу свободу! За наше спільне майбутнє! 25-27 жовтня 2009 р. Львів. Матеріали конференції. Стор. 30.)

               Захід уважно спостерігав за діяльністю Товариства Лева. Зв’язки із західними ЗМІ були різноманітними – і через легальних кореспондентів у Львові і через родичів у діаспорі, яка, крім того, знаходила можливості матеріальної підтримки визвольного руху в Україні. Тепер вже складно встановити конкретних помічників, але є докази того, що інформація про акції Товариства подавалась в ефір радіостанцій вільного світу часом вже через кілька годин по їх завершенні:

               Західні країни… пильно стежили за тим, що відбувалося в СРСР. Інформаційна підтримка ВВС та Голосу Америки дозволяла інформувати про те, чого не можна було передати у пересланих листах. У жовтні 1988 р., коли було заборонено конференцію Товариства Лева, і дозволено лише єдиний мій виступ в оточенні військових під Будинком Офіцерів і ОМОНу, який засів у музеї Леніна, після повернення додому я застав свою матір в сльозах, оскільки незадовго перед тим почула цей виступ на хвилі Голосу Америки. Можливо, цей фактор сприяв нашому щасливому поверненню додому того дня . (Шейка Орест. Виступ на пленарному засіднні міжнародної конференції «За нашу і вашу свободу! За наше спільне майбутнє! 25-27 жовтня 2009 р. Львів. Матеріали конференції. Стор. 32.)

               Тенденція до розвитку революційних подій в ненасильницькому руслі через 15 років підтвердилася в Києві в листопаді 2004 року. Помаранчова революція мала той самий карнавальний характер, як і громадський рух у Львові, але у більш грандіозних масштабах. І якщо в країнах Азії і Африки недавні революції протікали зовсім інакше, то це тільки є доказом того, що Україна є цілком європейською державою і доводити це комусь чи собі зовсім не треба.

    Copyright MyCorp © 2024
    Конструктор сайтів - uCoz