Додатки і доповнення
Ярослав Рибак
Штрихи історії Товариства Лева
Оце і вся редакційна стаття, яка започаткувала вихід у світ нового видання – інформаційного вісника Товариства Лева – «Поступ»
Власне, так, коротко і влучно, зважено і конструктивно, без зайвої патетики, Саме так, як діяли члени Товариства Лева – незалежної самодіяльної громадської організації, яка розпочала свою діяльність влітку 1987 року спільною працею із впорядкування могил на Личаківському цвинтарі у Львові.
19 жовтня 1987 року в клубі Львівського лісотехнічного інституту відбулися установчі збори, на яких був прийнятий і перший Статут Товариства.
Серед засновників Товариства були чотири організації: Львівське відділення Українського фонду культури, Львівський міськком комсомолу, Товариство охорони пам’яток історії та культури, Товариство охорони природи. Пізніше до числа засновників вирішено було кооптувати ще чотири організації. Зроблене це було з тих міркувань, що Статут містив такий пункт: «Товариство може бути ліквідоване спільним рішенням усіх організацій засновників на загальних зборах членів Товариства», що на практиці означало, що ліквідація Товариства Лева ненасильницьким методом практично була неможлива.
Наступним істотним положенням Статуту Товариства Лева було таке: «Голова Ради Товариства обирається… терміном на один рік. Перебування на посаді голови Товариства два терміни підряд недопустимо». Це було зроблено для того, щоб Товариство, як ми тоді казали: «Не окупували комсомольці» і самі голови не засиджувалися на одному місці, а за рік праці повністю віддавали себе організації.
Для здійснення діяльності у найрізноманітніших напрямках національного відродження було вирішено створити секції. Так виникли етнографічна, історична, екологічна і, дещо пізніше, літературно-музична секції.
І закрутилася робота: концерти й вечори, вертепи і гаївки, толоки і акції протесту проти забруднення навколишнього середовища, табори та експедиції, поїздки і походи, вибори і діяльність у представницьких і виконавчих органах влади і ще багато чого іншого, що піднімало національну свідомість, будило людей до державницького життя.
Однак, практично у усьому поведінка і позиція керівництва Товариства Лева вирізнялася не за роками обережністю і прагматичністю. Метою було вирішення конкретної справи, чи проведення якоїсь акції, а не розмахування руками і виправдувань такого типу: «От, ми хотіли, але нам не дозволили!» А якщо і не дозволяли, то треба було цей «не дозвіл» виставити в такому світлі, щоб він став невигідним для тих (а це, зрозуміло, що тодішні партійні і державні органи), хто його давав. Прикладів цьому є багато, найяскравішим, мабуть, є заборона проведення конференції Товариством Лева (жовтень 1988 року), яка не переросла у безпосередній конфлікт чи сутичку з міліцією, а була фактично, трансформована у перший, на той час, кількатисячний похід вулицями Львова на Личаківський цвинтар для впорядкування могил (або, як ми тоді говорили «копання ями для старої номенклатури»
Одним з напрямків діяльності Товариства Лева була, якщо підходити з теперішніми рамками, видавнича діяльність. Так, саме видавнича діяльність, оскільки, крім загальновідомого «Інформаційного вісника Товавриства Лева «Поступ»» побачили світ:
- чотири числа дитячого журналу «Світ дитини»;
- в серії «історична бібліотека «Поступу»: «Мала історія України» Івана Крип’якевича (книжечка кишенькового формату);
- два додатки під назвою «Скарбниця», один з яких був присвячений українському гербу і прапору, а другий – Західноукраїнській Народній Республіці;
- кілька чисел екологічного вісника «Зелений Дзвін»;
- три числа гумористичної газетки «Сальцесон»;
- і, нарешті, виданий офіційно за підтримкою журналу «Пам’ятки України» дайджест «Поступ» (російською мовою). Отже, «Інформаційний вісник Товариства Лева «Поступ»» у своєму початковому варіанті видавався, починаючи з березня-квітня 1989 року до вересня 1990 року. За цей час побачило світ 27 чисел, з яких 17 у 1989 році та 10 – 1990 році. Перші п’ять чисел вийшли на чотирьох сторінках формату А4, решта виходили на восьми сторінках того ж формату. Починаючи з 13-го числа «Поступ» взяв за епіграф слова Франка «Більше поту, менше крові».
Наклад видання - від кількох до кількох десятків тисяч примірників. Інколи найцікавіші числа чи додатки ми передруковували додатковим тиражем.
Редактором практично всіх чисел газети був Олександр Кривенко. Крім нього над газетою працювати Анлрій Квятковський, Тарас Стецьків, Ігор Марків, Ігор Коліушко, Ярослав Рибак, Роман Турій, Ігор Гринів, Святослав Пахолків, Роман Кечур, Ігор Трипалюк (на жаль, уже покійний), Сергій Бадік (який подав свою домашню адресу у першому числі «Поступу», що було надзвичайно сміливим вчинком), оформлення і малюнки здійснював Сергій Глуховецький.
Редакція не мала і не могла мати в тодішній умовах постійного місця перебування, а збиралася на квартирах, в майстернях, причому ці місця старалися весь час змінювати.
Підбір матеріалів, їхній друк, вироблення макету газети здійснювалося у Львові, після чого кур’єром макет відправлявся у Вільнюс, де і друкувався. Після видруку хлопці їхали і потягом перезолили тираж до Львова,звідки і розповсюджували його. Так трапилося, що розповсюдженням займався безпосередньо автор цих рядків, через квартиру якого по вулиці тоді ще Енгельса, 105, пом. 12 (хай ця адреса буде нагадуванням тим, хто отримував) проходив практично весь тираж видань. Можливо, це був певний ризик, пов'язаний з ймовірністю перехоплення всієї газети, однак, на щастя, цього не трапилося, а з іншої сторони, була широка мережа оптової передачі примірників газети у різні установи Львова, що приводило до того, що практично у перший же день половина тиражу розходилася, а решта надсилалася чи передавалася у майже всі області України. Надсилали ми «Поступ» і для українців, які мешкають поза межами України. В той час на сторінках «Поступу» друкувались Михайло Косів, Роман Крип’якевич, Ігор Калинець, Роман-Павло Химка та інші відомі науковці і громадські діячі. Деякі з авторів друкувались під псевдонімами.
Своїми публікаціями «Поступ» не лише інформував про ті чи інші події, про життя Товариства Лева, працю в секціях, організовані і проведені заходи чи акції – газета прагнула до того, щоб люди поглянули на ті чи інші події з іншого боку, змогли думати і аналізувати ті процеси, які відбувалися довкола. Багато уваги в той час було надано виборчому процесу, який тоді відбувався у суспільстві, а також вмів пожартувати над ними (починаючи з 11 числа «Поступ» розпочав конкурс політичної карикатури, як і аргументовано відстояти власну позицію).
Безумовно, «Поступ» був феноменом, який зумів згуртувати довкола себе групу мислячих молодих людей, які своїм «поступовим» поступом наближали Україну до незалежності.
Власне, так, коротко і влучно, зважено і конструктивно, без зайвої патетики, Саме так, як діяли члени Товариства Лева – незалежної самодіяльної громадської організації, яка розпочала свою діяльність влітку 1987 року спільною працею із впорядкування могил на Личаківському цвинтарі у Львові.
19 жовтня 1987 року в клубі Львівського лісотехнічного інституту відбулися установчі збори, на яких був прийнятий і перший Статут Товариства.
Серед засновників Товариства були чотири організації: Львівське відділення Українського фонду культури, Львівський міськком комсомолу, Товариство охорони пам’яток історії та культури, Товариство охорони природи. Пізніше до числа засновників вирішено було кооптувати ще чотири організації. Зроблене це було з тих міркувань, що Статут містив такий пункт: «Товариство може бути ліквідоване спільним рішенням усіх організацій засновників на загальних зборах членів Товариства», що на практиці означало, що ліквідація Товариства Лева ненасильницьким методом практично була неможлива.
Наступним істотним положенням Статуту Товариства Лева було таке: «Голова Ради Товариства обирається… терміном на один рік. Перебування на посаді голови Товариства два терміни підряд недопустимо». Це було зроблено для того, щоб Товариство, як ми тоді казали: «Не окупували комсомольці» і самі голови не засиджувалися на одному місці, а за рік праці повністю віддавали себе організації.
Для здійснення діяльності у найрізноманітніших напрямках національного відродження було вирішено створити секції. Так виникли етнографічна, історична, екологічна і, дещо пізніше, літературно-музична секції.
І закрутилася робота: концерти й вечори, вертепи і гаївки, толоки і акції протесту проти забруднення навколишнього середовища, табори та експедиції, поїздки і походи, вибори і діяльність у представницьких і виконавчих органах влади і ще багато чого іншого, що піднімало національну свідомість, будило людей до державницького життя.
Однак, практично у усьому поведінка і позиція керівництва Товариства Лева вирізнялася не за роками обережністю і прагматичністю. Метою було вирішення конкретної справи, чи проведення якоїсь акції, а не розмахування руками і виправдувань такого типу: «От, ми хотіли, але нам не дозволили!» А якщо і не дозволяли, то треба було цей «не дозвіл» виставити в такому світлі, щоб він став невигідним для тих (а це, зрозуміло, що тодішні партійні і державні органи), хто його давав. Прикладів цьому є багато, найяскравішим, мабуть, є заборона проведення конференції Товариством Лева (жовтень 1988 року), яка не переросла у безпосередній конфлікт чи сутичку з міліцією, а була фактично, трансформована у перший, на той час, кількатисячний похід вулицями Львова на Личаківський цвинтар для впорядкування могил (або, як ми тоді говорили «копання ями для старої номенклатури»
Одним з напрямків діяльності Товариства Лева була, якщо підходити з теперішніми рамками, видавнича діяльність. Так, саме видавнича діяльність, оскільки, крім загальновідомого «Інформаційного вісника Товавриства Лева «Поступ»» побачили світ:
- чотири числа дитячого журналу «Світ дитини»;
- в серії «історична бібліотека «Поступу»: «Мала історія України» Івана Крип’якевича (книжечка кишенькового формату);
- два додатки під назвою «Скарбниця», один з яких був присвячений українському гербу і прапору, а другий – Західноукраїнській Народній Республіці;
- кілька чисел екологічного вісника «Зелений Дзвін»;
- три числа гумористичної газетки «Сальцесон»;
- і, нарешті, виданий офіційно за підтримкою журналу «Пам’ятки України» дайджест «Поступ» (російською мовою). Отже, «Інформаційний вісник Товариства Лева «Поступ»» у своєму початковому варіанті видавався, починаючи з березня-квітня 1989 року до вересня 1990 року. За цей час побачило світ 27 чисел, з яких 17 у 1989 році та 10 – 1990 році. Перші п’ять чисел вийшли на чотирьох сторінках формату А4, решта виходили на восьми сторінках того ж формату. Починаючи з 13-го числа «Поступ» взяв за епіграф слова Франка «Більше поту, менше крові».
Наклад видання - від кількох до кількох десятків тисяч примірників. Інколи найцікавіші числа чи додатки ми передруковували додатковим тиражем.
Редактором практично всіх чисел газети був Олександр Кривенко. Крім нього над газетою працювати Анлрій Квятковський, Тарас Стецьків, Ігор Марків, Ігор Коліушко, Ярослав Рибак, Роман Турій, Ігор Гринів, Святослав Пахолків, Роман Кечур, Ігор Трипалюк (на жаль, уже покійний), Сергій Бадік (який подав свою домашню адресу у першому числі «Поступу», що було надзвичайно сміливим вчинком), оформлення і малюнки здійснював Сергій Глуховецький.
Редакція не мала і не могла мати в тодішній умовах постійного місця перебування, а збиралася на квартирах, в майстернях, причому ці місця старалися весь час змінювати.
Підбір матеріалів, їхній друк, вироблення макету газети здійснювалося у Львові, після чого кур’єром макет відправлявся у Вільнюс, де і друкувався. Після видруку хлопці їхали і потягом перезолили тираж до Львова,звідки і розповсюджували його. Так трапилося, що розповсюдженням займався безпосередньо автор цих рядків, через квартиру якого по вулиці тоді ще Енгельса, 105, пом. 12 (хай ця адреса буде нагадуванням тим, хто отримував) проходив практично весь тираж видань. Можливо, це був певний ризик, пов'язаний з ймовірністю перехоплення всієї газети, однак, на щастя, цього не трапилося, а з іншої сторони, була широка мережа оптової передачі примірників газети у різні установи Львова, що приводило до того, що практично у перший же день половина тиражу розходилася, а решта надсилалася чи передавалася у майже всі області України. Надсилали ми «Поступ» і для українців, які мешкають поза межами України. В той час на сторінках «Поступу» друкувались Михайло Косів, Роман Крип’якевич, Ігор Калинець, Роман-Павло Химка та інші відомі науковці і громадські діячі. Деякі з авторів друкувались під псевдонімами.
Своїми публікаціями «Поступ» не лише інформував про ті чи інші події, про життя Товариства Лева, працю в секціях, організовані і проведені заходи чи акції – газета прагнула до того, щоб люди поглянули на ті чи інші події з іншого боку, змогли думати і аналізувати ті процеси, які відбувалися довкола. Багато уваги в той час було надано виборчому процесу, який тоді відбувався у суспільстві, а також вмів пожартувати над ними (починаючи з 11 числа «Поступ» розпочав конкурс політичної карикатури, як і аргументовано відстояти власну позицію).
Безумовно, «Поступ» був феноменом, який зумів згуртувати довкола себе групу мислячих молодих людей, які своїм «поступовим» поступом наближали Україну до незалежності.
Юрко Волощак
Обжинки у Львові
Третій рік минає, як львівські кам’яні леви побраталися з молодими львівєянами, знайшли собі „Товариство Лева”. В статуті Товариства вказано, що голова має право керувати до ряду лиш один рік – далі вибори нового.
Першим керманичем, тим, що спільно з радою сконсолідував Товариство, відчув основні потреби і визначив напрямки роботи по секціях був Орест Шейка, тоді інструктор міському комсомолу зі спорту і культмасової роботи, а тепер скромний директор Творчо-виробничого об’єдняння „Гердан” при УФК, яке 6-12 вересня спільно з оргкомітетом провело у Львові З’їзд Українська Молодь Христові в об’ємі тижня християнської культури. Другим до ряду головою Товариства Лева був Ігор Гринів, працівник Львівського Університету, тепер депутат Верховної Ради УРСР. Третім головою товариства був і є Левко Захарчишин тоді скромний аспірант, тепер старший інспектор по лісу Львівського обласного комітету охорони природи, голова екологічної комісії львівської обласної ради народних депутатів. Усі вони добрі товариші, добрі організатори і, як бачимо, завдяки громадській роботі в „Товаристві Лева”, як кажуть, вийшли в люди. Підходить час вибору – або саморозпуску товариства, як такого, що виконало свою авангардну роль у національному відродженні на Львівщині і взагалі на Україні (нема на цілому світі куточка, де б не жили свідомі українці і не знали „Товариства Лева”), або вибору нового голови, перед яким стоятиме дуже складне і відповідальне завдання: Сконсолідувати товариство, здійснити перереєстрацію всіх членів, навести лад з членськими внесками, з іншими матеріальними надходженнями і скеруванням їх на важливі потреби, а головне – повернути молоді у товаристві чар першопрохідництва, творчості, неповторності чину, поставити працю так, щоб кожний молодий львів’янин міг приєднатися до заходів товариства, щоби місто Лева ставало щотижня чистішим і гарнішим, або хоч наш чудовий Личаківський цвинтар.
Звичайно ж кандидатом на голову має бути молодий, але шанований і відомий серед нас хлопець, мужчина або дівчина віком 20-30 років, з відомими добрими моральними якостями, погідною вдачею, товариською натурою. Хотілося б щоб про голову „Товариства Лева” кожний, хто гляне на нього міг сказати – Легінь, або Юнка, і щоб це звучало, як повів свіжого вітру. Ще краще було б запровадити двох співголів – хлопця і дівчину, і думати і працювати так легше і вирішення були б повнішими. Одним з можливих лідерів бачу Андрія Кирчіва – голову етнографічної секції. Толерантним і оргаізованим є Ярослав Кардаш. Цілеспрямованим голова історичної секції Андрій Гречило. Гарно зміг би повести роботу знову Орест Шейка. Варто запросити на конференцію також молодих львівських священників студитів, редемптористів і сестер служебниць – присягнувши вірно служити ідеї ціле життя, вони поможуть не помилитися.
Першим керманичем, тим, що спільно з радою сконсолідував Товариство, відчув основні потреби і визначив напрямки роботи по секціях був Орест Шейка, тоді інструктор міському комсомолу зі спорту і культмасової роботи, а тепер скромний директор Творчо-виробничого об’єдняння „Гердан” при УФК, яке 6-12 вересня спільно з оргкомітетом провело у Львові З’їзд Українська Молодь Христові в об’ємі тижня християнської культури. Другим до ряду головою Товариства Лева був Ігор Гринів, працівник Львівського Університету, тепер депутат Верховної Ради УРСР. Третім головою товариства був і є Левко Захарчишин тоді скромний аспірант, тепер старший інспектор по лісу Львівського обласного комітету охорони природи, голова екологічної комісії львівської обласної ради народних депутатів. Усі вони добрі товариші, добрі організатори і, як бачимо, завдяки громадській роботі в „Товаристві Лева”, як кажуть, вийшли в люди. Підходить час вибору – або саморозпуску товариства, як такого, що виконало свою авангардну роль у національному відродженні на Львівщині і взагалі на Україні (нема на цілому світі куточка, де б не жили свідомі українці і не знали „Товариства Лева”), або вибору нового голови, перед яким стоятиме дуже складне і відповідальне завдання: Сконсолідувати товариство, здійснити перереєстрацію всіх членів, навести лад з членськими внесками, з іншими матеріальними надходженнями і скеруванням їх на важливі потреби, а головне – повернути молоді у товаристві чар першопрохідництва, творчості, неповторності чину, поставити працю так, щоб кожний молодий львів’янин міг приєднатися до заходів товариства, щоби місто Лева ставало щотижня чистішим і гарнішим, або хоч наш чудовий Личаківський цвинтар.
Звичайно ж кандидатом на голову має бути молодий, але шанований і відомий серед нас хлопець, мужчина або дівчина віком 20-30 років, з відомими добрими моральними якостями, погідною вдачею, товариською натурою. Хотілося б щоб про голову „Товариства Лева” кожний, хто гляне на нього міг сказати – Легінь, або Юнка, і щоб це звучало, як повів свіжого вітру. Ще краще було б запровадити двох співголів – хлопця і дівчину, і думати і працювати так легше і вирішення були б повнішими. Одним з можливих лідерів бачу Андрія Кирчіва – голову етнографічної секції. Толерантним і оргаізованим є Ярослав Кардаш. Цілеспрямованим голова історичної секції Андрій Гречило. Гарно зміг би повести роботу знову Орест Шейка. Варто запросити на конференцію також молодих львівських священників студитів, редемптористів і сестер служебниць – присягнувши вірно служити ідеї ціле життя, вони поможуть не помилитися.
Помісячний хронографік першого року Товариства
(Складено Юрком Волощаком)
(Складено Юрком Волощаком)
Травень – вересень – праця на Личаківському кладовищі щосуботи. Визначення напрямків роботи, створення і засідання клубу молодих вчених, проведення творчих зустрічей, консолідація сил за збереження пам”яток історії Львова, української культури, концерти на Майорівці.
Жовтень – установчі збори – офіційне народження „Товариства Лева” за участі Анни Іваницької, Марії Масловської, Ростислава Братуня, Романа Дідули, свято поезії присвячене дню народження Б.-І.Антонича біля пам’ятника С.Тудору. Перший концерт Віктора Морозова і Юрія Винничука з пісень на слова українських поетів від княжих часів до сьогодні для запрошених „Товариством” у Будинок культури „Будівельник”. Тоді вперше на публіку звучала пісня на слова Гриця Чубая.
Листопад – перші доброчинні концерти у Львові та Івано-Франківську, і збір коштів на відродження промислу гаварецької кераміки. Перші концерти групи „Не журись” при Товаристві Лева.
Грудень – збір громадської думки про місце для пам”ятника Т.Г.Шевченкові. Налагодження контактів з аналогічними товариствами у Білорусії і Росії.
Січень – Коляда, Різдвяний вертеп у Львові. Новорічна казка-вистава у дитбудинку на вул.Таджицькій з подарунками дітям яворівських іграшок. Вечори пам’яті Василя Симоненка.
Лютий – виставка гаварецької кераміки у Музеї етнографії і художнього промислу на вул. Горкого (Гнатюка). Театралізований продаж –аукціон гаварецької кераміки спільно з театром „Мета” і ансамблем „Черемош”, гаварецькими майстрами і гарматою „Василько” майбутнього Товариства „Кіш”.
Березень – виїзні концерти у Нестерів (Жовкву) і заснування там „Розточівського братства”. Виїзд до Івано-Франківська, де було засноване товариство „Рух”. Виїзні концерти в Білий Камінь і Гавареччину. Виставка і конференція в Білому Камені про школу гончарства за участю майстрів Бакусевича, Архимовича, Ярослава Сливінського і будівництво дороги до села. Організаційна конференція експедиції „Дністер”.
Квітень – гаївки-гагілки, свято весни – організація забав для сотень дітей у Шевченківськім Гаї. Випуск книжечок „Гагілки”. Виїзди за народними строями і піснями на Дністер, на Косівщину, Покуття і Городенку.
Травень – участь у святі Шевченка в Ленінграді у народних, козацьких строях і лицарських латах з гарматою спільно з Марією Процев’ят, з ленінградським товариством ім. Т.Г.Шевченка на запрошення Феодосія Гуменюка. Шевченківський вечір проведений історичним театром в Львівському ТЮГу. Спорядження і урочиста виправа експедиції „Дністер” під керівництвом полковника Валентина Стецюка, співредактора альманаху „Євшан-Зілля”.
Червень – дитяча забава і свято в Шевченківськім Гаї. Виставка продаж яворівської іграшки (організатори Г.Козій, І.Гавришкевич) Екологічні толоки на Високому Замку. Зустрічі з представниками української діаспори Дарією Даревич, Богданом Певним, Тарасом Гунчаком, Юрієм Воронкою. Творчі контакти з московським товариством „Славутич”. Збір підписів під телеграмою до партконференції за надання статусу державної українській мові, та мораторій на атомні станції в Україні. Активна участь у заснуванні Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. Виїздне свято Івана Купала у Верхньому Синевидному.
Липень – участь в установчих зборах товариства ім. В.Кубільника в Самборі. Виїзні концерти на Дністрі, участь в експедиції. Пропагандистська експедиція засновників Товариства Лева, теперішніх членів Товариства „Кіш” на байдарках по Тясмині на місце затоплення Суботова і Чигиринську АЕС.
Серпень – виїзд на установчі збори товариства „Дзвін” у Рогатині. Завершення і зустріч в Одесі експедиції „Дністер – 88”. Паралельно випуск до кожної події художньої графіки і рекламних афіш. А при тім слові згадаймо найактивнішу групу художників Товариства і їх працю. Це ковалі Василь Качмар і Тарас Олещук автори козацьких і лицарських обладунків, литаври і гармат, як і Григорій Козій з дружиною Роксоляною на всі руки майстер, графіки Богдан Огородник (Русин), Андрій Тирпич, Віоля Радомська, Олег Микита, Ігор Бадяк, Тарас Дідула, Остап Патик, Соломія Лобода, Зеня Юськів, Андрій Винницький, Юрко Кох, Тарас Бенях, Роман Головатий.
Жовтень – установчі збори – офіційне народження „Товариства Лева” за участі Анни Іваницької, Марії Масловської, Ростислава Братуня, Романа Дідули, свято поезії присвячене дню народження Б.-І.Антонича біля пам’ятника С.Тудору. Перший концерт Віктора Морозова і Юрія Винничука з пісень на слова українських поетів від княжих часів до сьогодні для запрошених „Товариством” у Будинок культури „Будівельник”. Тоді вперше на публіку звучала пісня на слова Гриця Чубая.
Листопад – перші доброчинні концерти у Львові та Івано-Франківську, і збір коштів на відродження промислу гаварецької кераміки. Перші концерти групи „Не журись” при Товаристві Лева.
Грудень – збір громадської думки про місце для пам”ятника Т.Г.Шевченкові. Налагодження контактів з аналогічними товариствами у Білорусії і Росії.
Січень – Коляда, Різдвяний вертеп у Львові. Новорічна казка-вистава у дитбудинку на вул.Таджицькій з подарунками дітям яворівських іграшок. Вечори пам’яті Василя Симоненка.
Лютий – виставка гаварецької кераміки у Музеї етнографії і художнього промислу на вул. Горкого (Гнатюка). Театралізований продаж –аукціон гаварецької кераміки спільно з театром „Мета” і ансамблем „Черемош”, гаварецькими майстрами і гарматою „Василько” майбутнього Товариства „Кіш”.
Березень – виїзні концерти у Нестерів (Жовкву) і заснування там „Розточівського братства”. Виїзд до Івано-Франківська, де було засноване товариство „Рух”. Виїзні концерти в Білий Камінь і Гавареччину. Виставка і конференція в Білому Камені про школу гончарства за участю майстрів Бакусевича, Архимовича, Ярослава Сливінського і будівництво дороги до села. Організаційна конференція експедиції „Дністер”.
Квітень – гаївки-гагілки, свято весни – організація забав для сотень дітей у Шевченківськім Гаї. Випуск книжечок „Гагілки”. Виїзди за народними строями і піснями на Дністер, на Косівщину, Покуття і Городенку.
Травень – участь у святі Шевченка в Ленінграді у народних, козацьких строях і лицарських латах з гарматою спільно з Марією Процев’ят, з ленінградським товариством ім. Т.Г.Шевченка на запрошення Феодосія Гуменюка. Шевченківський вечір проведений історичним театром в Львівському ТЮГу. Спорядження і урочиста виправа експедиції „Дністер” під керівництвом полковника Валентина Стецюка, співредактора альманаху „Євшан-Зілля”.
Червень – дитяча забава і свято в Шевченківськім Гаї. Виставка продаж яворівської іграшки (організатори Г.Козій, І.Гавришкевич) Екологічні толоки на Високому Замку. Зустрічі з представниками української діаспори Дарією Даревич, Богданом Певним, Тарасом Гунчаком, Юрієм Воронкою. Творчі контакти з московським товариством „Славутич”. Збір підписів під телеграмою до партконференції за надання статусу державної українській мові, та мораторій на атомні станції в Україні. Активна участь у заснуванні Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. Виїздне свято Івана Купала у Верхньому Синевидному.
Липень – участь в установчих зборах товариства ім. В.Кубільника в Самборі. Виїзні концерти на Дністрі, участь в експедиції. Пропагандистська експедиція засновників Товариства Лева, теперішніх членів Товариства „Кіш” на байдарках по Тясмині на місце затоплення Суботова і Чигиринську АЕС.
Серпень – виїзд на установчі збори товариства „Дзвін” у Рогатині. Завершення і зустріч в Одесі експедиції „Дністер – 88”. Паралельно випуск до кожної події художньої графіки і рекламних афіш. А при тім слові згадаймо найактивнішу групу художників Товариства і їх працю. Це ковалі Василь Качмар і Тарас Олещук автори козацьких і лицарських обладунків, литаври і гармат, як і Григорій Козій з дружиною Роксоляною на всі руки майстер, графіки Богдан Огородник (Русин), Андрій Тирпич, Віоля Радомська, Олег Микита, Ігор Бадяк, Тарас Дідула, Остап Патик, Соломія Лобода, Зеня Юськів, Андрій Винницький, Юрко Кох, Тарас Бенях, Роман Головатий.